Завдяки військам Першого Українського фронту 27 січня 1945 року було визволено в’язнів нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау. Як відомо, першими браму головного табору відчинили солдати 100-ї Львівської дивізії з батальйону полтавця єврейського походження Анатолія Шапіро. На вшанування цієї події Генасамблеєю ООН встановлено Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Нині Україна разом з усім світом згадує тих, хто пройшов через пекло тотального знищення. Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.
«Акції зачисток» уперше проводилися айнзацгрупами на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинули 6000 євреїв. «Остаточне вирішення» призвело до знищення євреїв Галичини у таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та ін. міст. Загалом загинуло 610 000 євреїв. А з урахуванням загиблих на фронті ми втратили близько 60% від довоєнного єврейського населення українських земель.
Протягом століть українці і євреї живуть разом на одній землі, у спільній країні. Тож українці розуміють скорботу євреїв як свою власну. Цей день — нагадування для нас, до чого може призвести політика нетерпимості та ненависті, загострення імперського божевілля й агресивний націоналізм.
Україна разом з усім цивілізованим світом непорушно стоїть за втілення ідеалів людяності, гідності та свободи. І наша спільна пам’ять — надійний запобіжник від повторення трагедій, подібних Голокосту і всій Другій світовій війні.
